Голодомор 1932–1933 років – одна з найтемніших сторінок української історії.
Це не просто спогад про страшний голод, який забрав мільйони життів. Це біль, який живе в кожному з нас. Це попіл, що стукає в серце, нагадуючи про жахливий злочин проти нашого народу.
У 1932 році радянська влада розпочала грабунок українських сіл. Села оточували загони, що забирали продукти харчування, залишаючи людей приреченими на смерть.
Це був не просто голод – це був геноцид, спрямований на знищення української нації. Голодомор залишив покоління без родинних історій, без тепла домашніх традицій, без коріння. Ми не можемо осягнути масштаби цього болю, але мусимо пам’ятати кожну жертву, кожне життя, яке згасло в той страшний час. Пам’ятати не лише для того, щоб не забути. Але й для того, щоб це не повторилося.
Щороку в четверту суботу листопада ми запалюємо свічки пам’яті. Їхнє світло нагадує про мільйони загиблих. Ця свічка – наш зв’язок із тими, кого відібрали у нас голодом і терором.
